Довідкове видання – видання, що містить короткі відомості наукового, пізнавального або прикладного характеру, розташовані в порядку, зручному для їхнього швидкого пошуку, й призначені для вибіркового читання.

Д. в. публікують як у друкованому, так і в електронному вигляді.

У самостійний комплекс Д. в. виокремлюють за цільовим призначенням і характером вміщуваної інформації, а їхні характеристики й класифікацію унормовано згідно з ДСТУ 3017:2015 «Видання. Основні види. Терміни та визначення». Цей документ також тлумачить терміни, якими позначають види Д. в. залежно від характеру вміщеної інформації:

словники (енциклопедичні, біографічні, мовознавчі, перекладні, тлумачні, термінологічні);

довідники (наукові, виробничо-практичні, суспільно-політичні, навчальні, науково-популярні, побутові);

енциклопедії (універсальні, галузеві, тематичні).

До категорії Д. в. належать також деякі інформаційні видання (каталоги, покажчики, програми, телефонні довідники, розклади руху транспорту, путівники та ін.).

Умовно Д. в. поділяють на дві групи: спеціалізовані – ті, в яких міститься інформація за окремими галузями знань та видання універсального характеру, які містять відомості з різних галузей.

За обсягом Д. в. бувають однотомними та багатотомними.

Особливості довідкових видань. Д. в. мають широку сферу використання. Їхніми головними ознаками є високий рівень узагальнення інформації, стислість і лаконічність викладу відомостей у формі даних, чітко сформульованих висновків, рекомендацій, спеціальна структура (абеткова чи тематична), вибіркове використання за потреби, наявність розгалуженого апарату видання.

Д. в. мають свої особливості структурного, функційного, змістового та мовного оформлення.

Особливості структури тексту в Д. в. зумовлені їхнім головним завданням – максимально швидко надати точну відповідь на конкретне запитання.

Ключовими елементами структури Д. в. є:

• довідкова стаття – основна структурна одиниця, що висвітлює одне конкретне поняття чи термін; у словнику – словникова стаття, в енциклопедії – енциклопедична стаття; типи статей: статті-огляди, статті-довідки, статті-тлумачення, статті-посилання.

• заголовне слово (вокабула) – назва статті, виділена жирним шрифтом, яка визначає тему або термін;

• текстовий блок – стислий зміст, що складається з дефініції (означення) та короткого пояснення;

• ілюстративний матеріал – карти, схеми, таблиці та формули, які замінюють розлогі текстові описи;

• ланка перехресних відсилок – система посилань на інші статті видання (наприклад, знаки див. також … або →);

• бібліографічна довідка – список першоджерел наприкінці статті для поглибленого вивчення теми.

Кожен тип Д. в. має свої особливості будови. Так, словники укладають за абетковим принципом переліку заголовних слів з їхнім стислим поясненням, тлумаченням чи перекладом з однієї мови на іншу. Одиницею такого Д. в. є словникова стаття, яка складається з заголовного слова та його пояснення. Одиницею довідника є довідкова стаття, яка дає чітку, конкретну відповідь на винесене в заголовок слово або словосполучення. Довідники переважно мають прикладну або практичну спрямованість. Статті в енциклопедії містять конкретні дані, факти, поняття, закони та правила, що характеризують заголовок. Їх укладають за абетковим і / або систематичним принципом. Енциклопедичні статті бувають короткі – в один абзац (в універсальних енциклопедіях), або великі – декілька абзаців або навіть сторінок (в галузевих чи тематичних енциклопедіях).

Залежно від цільового призначення Д. в. матеріал усередині видання завжди розташовують за чітким та зрозумілим принципом:

• абетковий – за першими літерами заголовних слів (найчастіше у словниках та енциклопедіях);

• систематичний (тематичний) – за галузями знань чи логічними розділами (у професійних довідниках);

• хронологічний – за послідовністю подій у часі (історичні та біографічні довідники).

Д. в. вирізняються специфікою викладу та мови, зокрема:

• уніфікований стиль – статті подаються за єдиним шаблоном і схемою викладу (здебільшого це характерно для статей про окремих осіб);

• стислість та лаконізм – відсутність епітетів, оціночних суджень, художніх зворотів, нейтральна тональність викладу тощо;

• стандартизовані скорочення – використання загальноприйнятих абревіатур і скорочень слів для економії місця.

Рівнозначне з текстом інформаційне навантаження в Д. в. має ілюстративний компонент. Правильно дібрані ілюстрації дають змогу істотно скоротити довідкову статтю. Ілюстрації підлягають загальній вимозі: вони повинні бути функціональними, тобто нести довідкову інформацію, і розбірливими для візуального сприйняття. Для ілюстрування текстової інформації використовують: схеми; креслення; графіки; діаграми; карти; малюнки; рисунки; фотографії.

Засоби орієнтування в довідковому виданні. Д. в. мають максимально розгалужений та деталізований апарат видання – сукупність допоміжних елементів книги, які допомагають читачеві швидко орієнтуватися, знаходити потрібну інформацію та користуватися текстом. Елементи довідково-пошукового апарату – головний інструмент для швидкого пошуку інформації без перегортання всієї книжки. Це насамперед зміст (оглав), система допоміжних покажчиків і посилань, колонтитули. Науково-допоміжний апарат допомагає правильно зрозуміти зміст і специфіку викладу матеріалу й містить передмову (вступну статтю), правила користування виданням – інструкцію для читача з алгоритмом пошуку, список умовних скорочень та абревіатур – розшифрування всіх урізаних слів (див., ст., с.) та специфічних позначок, використаних у тексті, примітки та коментарі – додаткові пояснення до окремих фактів чи термінів наприкінці книги або сторінки. Бібліографічний апарат фіксує джерела інформації та окреслює шлях для подальшого дослідження теми, містить пристатейні списки літератури (перелік джерел одразу після кожної довідкової / енциклопедичної статті); прикнижкову (загальну) бібліографію (великий систематизований список літератури наприкінці видання).

Важливе значення для пошукового орієнтування в Д. в. мають поліграфічні засоби виділення інформації: шрифтові виділення (використання жирного тексту, курсиву та кеглів різних розмірів для ієрархії заголовків), тверді шмуцтитули, рухомі колонтитули, пальцеві вирізи (напівкруглі вирізи на зрізі книжкового блока для швидкого розгортання розділів), кольорові плашки (смуги фарби на берегах сторінок, які візуально розділяють книжку на зони), закладки-реєстри (ступінчасті виступи на краях сторінок з назвами літер чи тем) і т. ін. Для Д. в. традиційною є двоколонна (або багатоколонна) верстка.

Завдяки апарату Д. в. удосконалюється структура видання, покращуються його інформативність та пошукова система, а також підвищується його цінність та науковий характер.

Формат Д. в. залежить від особливостей видання: великий та надвеликий – для енциклопедій і наукових довідників, якими користуються переважно в бібліотеках, домашніх умовах тощо; середній, малий, надмалий – для словників і виробничих довідників, які можуть використовувати як у «польових» умовах, так і кабінетних.

Випуск довідкових видань охоплює комплекс організаційних і творчих рішень: розроблення проєкту й концепції Д. в., яка визначає читацьке призначення (теоретичне і практичне), передбачуваний попит на книготорговельному ринку, фінансові можливості видавництва для створення продукту належної якості; визначення критеріїв відбору матеріалу (які терміни, поняття, явища, події, персони будуть відображені і з якою повнотою), вибір структури видання, окреслення його змісту, стилістики, обсягу, формату, ілюстративного ряду тощо. Важливим етапом є складання тематичного плану (розподілу загального обсягу статей за їхніми типами та дисциплінами), формування сло́вника (повного переліку термінів, які передбачено вмістити у виданні), підготовка методичних рекомендації та пам’ятки для авторів статей.

Редакторське опрацювання статей Д. в. передбачає перевірку фактів, поданих в авторській статті (перевірка новизни та наявності нових джерел інформації, дат, цифр, прізвищ тощо); вдосконалення змісту статті (вилучення повторів, зайвої деталізації); уніфікацію тексту (застосування абревіатур, скорочень, дат (старий або новий стиль), написання літер, оформлення списків джерел відповідно до загальноприйнятих норм). Особливо прискіпливо перевіряють систему посилань, відсилань та покажчиків, оскільки будь-яка їхня неточність, двозначність, неповнота знижують цінність Д. в. і довіру до нього.

Еволюція довідкових видань. Д. в. пройшли еволюційний шлях від важких багатотомних паперових фоліантів до гнучких, інтерактивних та інтегрованих цифрових систем. Наприкінці 20 – на початку 21 ст. відбувся перехід Д. в. до електронної форми, що дало змогу подолати основний недолік класичного друкованого Д. в. – тривалий цикл виробництва (книга морально застарівала вже в момент виходу з друкарні) й відкрило нові можливості для користувачів. Перші електронні версії були копіями авторитетних друкованих видань, а з розвитком цього напряму в книговиданні з’явилися оригінальні мультимедійні та інтерактивні інформаційні ресурси, що нині є новою віхою в розвитку довідкових видань. Електронні Д. в. замість громіздких паперових покажчиків пропонують користувачам миттєвий контекстний пошук; перехресні відсилки (див. також) перетворилися на активні гіперпосилання; тексти збагачені аудіо- та відеоматеріалами, анімаціями та інтерактивними картами, що неможливо реалізувати в традиційному книжковому виданні. Перевагою цифрових Д. в. є можливість перманентного оновлення й актуалізації статистичних та інших відомостей. Нові події, наукові відкриття чи кадрові зміни фіксують у тексті за лічені хвилини, що критично важливо для юридичних, медичних, статистичних та багатьох інших галузевих Д. в.

Довідкові видання є важливим складником бібліотечно-інформаційної діяльності. Вони забезпечують оперативний доступ користувачів до фактографічної, бібліографічної та організаційної інформації, сприяють орієнтуванню в документних ресурсах і системі бібліотечного обслуговування. Їх використовують у всіх напрямах роботи бібліотек – довідково-бібліографічному та інформаційному обслуговуванні, комплектуванні фондів, каталогізуванні, науково-дослідній, методичній, освітній і соціокультурній діяльності.

Д. в. є основою довідково-бібліографічного фонду – структурної одиниці довідково-бібліографічного апарату бібліотеки. Вони виконують роль першоджерела, з якого починається будь-який інформаційний пошук, та забезпечують швидке задоволення запитів користувачів.

Д. в. як один із специфічних видів літератури досліджували: С. Антонова, І. Лисенко, С. Ляшко, К. Серажим, Н. Сікорський, В. Соловйов, М. Тимошик, Н. Черниш, К. Ямчук; бібліотечні Д. в. є об’єктом наукових студій Г. Солоіденко, В. Соколова та ін.

Довідкові видання із фондів НТБ КНУ КПІ

Огляд довідкових видань для дітей

ДСТУ 3017 : 2015. Інформація та документація. Видання. Основні види. Терміни та визначення понять. [Чинний від 2016-07-01].– Київ : ДП «УкрНДНЦ», 2016. – 38 с. – (Національний стандарт України).

Швецова-Водка Г. М. Типологія книги: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів культури і мистецтв / Г. М. Швецова-Водка. – Київ: Кн. палата України, 1999. – 68 с.

Раздорський О. Регіональні довідкові видання XIX – початку XX ст. у фондах найбільших київських бібліотек / О. Раздорський // Бібл. вісник. – 2002. – № 3. С. 23–29.

Словник книгознавчих термінів / уклад. : В. Я. Буран, В. М. Медведєва, Г. І. Ковальчук, М. І. Сенченко ; Книжк. палата України. – Київ, 2003. – С. 50.

Тимошик М. С. Книга для автора, редактора, видавця: практ. посіб. – Київ : Наша культура і наука, 2005. – 559 с. – Про довідкові видання: с. 102, 330–334.

Ляшко С. М. Основні види довідкових видань. Біографічні довідкові видання України / Ляшко Світлана // Наук. пр. НБУВ. – Київ, 2006. – Вип. 16. – С. 458–466.

Кушнаренко Н. М. Документоведение : учебн. / Н. М. Кушнаренко. – 8-е изд., стер. – Киев : Знання, 2008. – 459 с. – (Высшее образование ХХІ века). – Про довідкові видання: с. 192–195.

Вимоги до підготовки довідкових архівно-археографічних видань : метод. рекомендації / укл. : Р. В. Романовський, С. Л. Зворський, Л. П. Одинока // Архіви України. – 2010. – № 5. – С. 287–312.

Лога Т. Фонд довідкових видань психолого-педагогічної тематики ДНПБ України імені В. О. Сухомлинського / Т. Лога // Вісн. Кн. палати. 2010. – № 7. – С. 24–28.

Ляшко С. М. Українські біографічні довідкові видання XIX–XX століття: історичні та теоретико-методичні засади / Ляшко С. М. . – Запоріжжя: Дике Поле, 2010. – 286, [1] с.

Кохановський О. П. Технологія відновлення в електронному виді раритетних видань довідкового характеру / О. П. Кохановський, О. Л. Бриндзя // Технологія і техніка друкарства. – 2012. – Вип. 1. – С. 62–66.

Кравченко О. Л. Функції українських довідкових видань перших десятиліть ХХ ст. / Кравченко О. Л. // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». – Том 25 (64). – 2012. – № 4. – Часть 1. – С. 165–170.

Серажим К. С. Редагування довідкової літератури : навч.-метод. посібник / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка ; упоряд. К. С. Серажим. – Київ : Паливода А. В., 2012. – 116 с.

Швецова-Водка  Г. М. Документознавство : словник-довідник термінів і понять / Швецова-Водка Г. М. – Київ : Знання, 2012. – Про довідкові видання: с. 53.

Ляшко С. З історії української біографічної довідкової справи : біографічні довідкові і довідкові видання 1920–1930-х рр., які не побачили світу / С. Ляшко // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – 2013. – Вип. 37. – С. 568–601.

Железняк М. До проблеми укладання біобібліо- та бібліографічних довідкових видань про діячів науки / М. Железняк, А. Шушківський, Л. Гутник // Енциклопед. вісн. України. – 2014. – Чис. 4–5. – С. 13–27.

Швецова-Водка Г. М. Загальна теорія документа і книги / Швецова-Водка Г. М. – Київ : Знання, 2014. – 405 с.

Воронка Г. В. Гіпертекст як елемент мультимедійного довідкового видання / Г. В. Воронка // Наук. зап. [Української академії друкарства]. Серія : Соціальні комунікації. – 2015. –№ 2. – С. 26–33.

Воронка Г.В. Історія довідкових видань Європи та України / Г. В. Воронка // Молодий вчений. – 2015. – № 5(4). – С. 162–168.

Закірова С. Довідкові видання як джерело вивчення соціально-економічної історії (на прикладі пам'ятних книжок Катеринославської губернії: ХІХ – поч. ХХ ст. / С. Закірова // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – 2016. – Вип. 43. – С. 221–238.

Файчук Т. Г. Особливості історичного розвитку довідкових видань : [про лікарські порадники XVIII ст.] / Т. Г. Файчук // Обрії друкарства. – 2016. – № 1. – С. 120–128.

Харченко С. В. Мовне оформлення реєстрів зелених насаджень (цінних рослин) парків і скверів як різновиду довідкових видань / С. В. Харченко // International journal of philology. – 2019. – Vol. 10. – № 3. – С. 52–60.

Підготовка архівними установами довідкових видань : метод. рекомендації / Держ. арх. служба України, Укр. наук.-дослід. ін-т арх. справи та документознавства ; уклад.: С. Л. Зворський, Р. В. Романовський. – Київ, 2020. – 91 с.

Соколов В. Ю. Розвиток довідкових видань з бібліотечної справи та становлення бібліотечної енциклопедистики в Україні / В. Ю. Соколов // Бібл. Меркурій. – 2025. – Вип. 1. – С. 108–131.

Богдашина О. Роль біобібліографічних покажчиків та інших довідкових видань в дослідженні історії медицини в Україні ХІХ – початку ХХ ст. / О. Богдашина, С. Дорош // Історія науки і біографістика. – 2026. – № 1. – С. 65–87.

________________________

Бібліопрактикум ”Довідкові видання – твої помічники для дозвілля й навчання " // Книгоград. Блог дитячої бібліотеки-філіалу № 1 комунальний заклад "Міські публічні бібліотеки"

Крайнікова Т. Робоча навчальна програма навчальної дисципліни «Довідково-енциклопедичні  видання» // Київський столичний університет імені Бориса Грінченка : [сайт]

Онищук В. М. Термінологічне окреслення, типологія та репертуар путівників на видавничому ринку України / Онищук Вікторія Миколаївна // Science and education: problems, prospects and innovations. Proceedings of the 7th International scientific and practical conference. CPN Publishing Group. Kyoto, Japan. Pp. 774–782.

У кого питали, коли не було Гуглу? : [довідники, енциклопедії, словники, промислові каталоги ХІХ – першої половини ХХ ст. із фондів НТБ ім. Г.І. Денисенка КНУ КПІ/ М. Мірошниченко // Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського"